Лесь Курбас перед сильними світу цього не став на коліна

Курбас був великою людиною сучасності: всебічно обдарований, толерантний, врівноважений, але доволі енергійний. Запальний та бунтарський характер перейняв від батька, від матері – вроджену інтелігентність. Про Курбаса ходили легенди як про “людину-театр”, і ці свідчення дійшли до наших днів у спогадах друзів, акторів, глядачів.

Ним захоплювалися, любили за справедливість, цінували за розум і велике бажання зробити український театр європейським. Були серед того великого загалу деякі недоброзичливці, заздрісники, які робили свою “чорну справу”. Курбас, здавалося б, їх не помічав, але це було тільки на перший погляд, бо ж насправді любив все докладно аналізувати, ретельно опрацьовувати і тільки тоді робити висновки.
Про Курбаса писали багато різного, але здебільшого про роботу. Та ніхто не наважився написати правду про його ставлення до Бога та релігії. Виховання у християнському середовищі залишило глибокий слід у його душі і це відчували всі, хто був поруч з ним. Дідусь-священик Пилип Курбас та бабуся Осипа, також з священичої родини Алеськевичів, мали великий вплив на виховання Леся у дитинстві та в юності. Якщо проаналізувати життєву дорогу цього визначного майстра сцени, можна ствердити, що він був чесним та покладистим сином, вірним чоловіком, вмілим керівником. У його житті не було легких доріг, але він їх не шукав, хоча міг би стати окрасою любої європейської сцени.

Працюючи у Києві, а трохи згодом у Харкові в період розвинутого “соціалізму” , Курбас змушений був приховувати своє ставлення до релігії. Але як істинний християнин вінчався із своєю дружиною Валентиною Чистяковою у Свято-Подольськім Свято-Андріївськім соборі . 9 вересня 1919 року проведено метричний запис, в якому чітко записано: греко-уніатського віроісповідування, тобто греко-католицького. У свідоцтві про хрещення також стоїть такий запис.

У сім’ї Курбасів панували любов, взаємоповага та взаємодопомога. Саме так поступав Лесь, підтримуючи матір в період смерті братів, батька, сестри. Теплі сімейні стосунки збереглися у них до кінця спільного проживання у Харкові, а мати і для сина, і для невістки була великою підтримкою. Коли Курбаса арештували і засудили як ворога народу, Ванда Адольфівна стала для невістки Валентини твердою опорою. Чистякова не раз дивувалася: ” Звідки у цієї тендітної жінки з великими синіми очима стільки сили”.
Багато творів письменників у радянський період ми старалися читати поміж рядків як, наприклад, “Собор” чи “Тронку” О.Гончара. Нині спогади очевидців про Курбаса опрацьовуємо саме за таким методом. Але найбільш правдива інформація подана у “Споминах” Йосипа Гірняка (Нью-йорк, в-во “Сучасність”1982р.) та у книзі “Лесь Курбас”, упорядник Осип Зінкевич та редактор професор Валеріян Ревуцький (Балтимор-Торонто, в-во”Смолоскип”1989 р.).

У “Молодому театрі” часів більшовицької окупації Курбас ставить “Вертеп”, маючи на думці створити український театр легкого жанру і одночасно згадати галицьке Різдво, яке приховалось десь глибоко в серці. І він показав його як лялькову виставу.
Російський режисер Валерій Інкіжинов , постановник у “Березолі” “Мікадо” О.Сюллівана згадував: “Тягар його існування був просто не уявленним. Йому весь час доводилося бігати по високих урядових чиновниках, захищаючи свою роботу і роботу театру “Березіль”. Але ніхто ніколи не бачив Курбаса знервованим, бо він стояв на десять голів вище за своє адмініструюче оточення. В одному куточку моєї душі є два слова – Україна і Курбас”. Інкіжинов не уявляв собі України без Курбаса і театру”Березіль”. У розсекречених архівних документах КГБ директор Центру історичної пам’яті у Києві Володимир Вятрович висвітлив секретні матеріали допитів Курбаса, які відбувалися щоденно вночі після двох тижнів тримання під вартою. Від нього вимагали видати своїх однодумців з театру, які буцімто входили до Української військової організації. Курбас такого не написав навіть під час катувань. Десь у глибині душі залишилось чутливе батьківське ставлення до колег по праці. Семен Свашенко, актор театру “Березіль”, зізнався у спогадах “…як ми пишалися своїм керівником- людиною найблагороднішої душі, морально чистою і стійкою”. Таку милу згадку треба було собі заслужити.

За своє коротке сценічне життя Курбас зробив дуже багато. Найперше створив український театр європейського рівня, заснував режисерську лабораторію, дав початок театральному музею, видавав театральний журнал, виховав велику плеяду талановитих акторів і режисерів. Навчання студентів на режисерському факультеті Київського і Харківського інститутів культури велося за методикою Курбаса. Один з найстарших акторів театру Іван Мар’яненко, який виступив на його захист 5 жовтня 1933 року, залишив таке твердження: “Я вважаю, що до Курбаса у нас були талановиті актори, були й режисери, наші корифеї, але грамоти мистецької, театральної на Україні не було. Грамота з’явилася разом з особою і роботою Курбаса”.

На одному театральному диспуті Курбас заявив “… “Березіль”, як і кожний театр, занадто далеко стоїть від ухилів партії. Як всі безпартійні люди, ми не можемо мати до цього такого відношення, і я особисто не берусь розв’язати для себе справу остаточно і ясно, який на даний момент ухил неправильний, чому лінія партії в даному випадку обов’язкова і правильна… Ми зовсім у стороні від цього…”. Це було зізнання щире і відверте, а його Андрій Хвиля використав як наклеп на партію.
Курбас ніколи не належав до жодних політичних партій. Його стихія – це театр, драма, музика. Можливо, саме тому Олесандр Дейч охарактеризував Курбаса “як людину, яка була театром”. 25 лютого, відзначаючи131-річницю його народження, схилімо низько голови перед пам’яттю людини, яка перед сильними світу цього не стала на коліна.

Люба ТЕПЛА,
директор мистецького музею Леся Курбаса