Отець Степан Рисей. Йому виповнилося б шістдесят п’ять. Отець Степан Рисей широко відомий на Самбірщині, а також на інших теренах Галичини як добрий пастир,громадський діяч,патріот,активіст літературного об’єднання «Дністер»,член «Просвіти», «Бойківщини». Народився 24 лютого 1955 року в с. Мостище Калуського району на Івано-Франківщині .
Восьмирічну школу закінчив у рідному селі, десятий клас – у м. Калуш.
Після закінчення школи працював завідуючим клубом у Мостищі, а відтак навчався на режисерському відділенні Київського інституту культури. Потім викладав у Самбірському культурно-освітньому училищі.
У 1977-1979 роках служив у війську. Згодом працював у с. Великі Бірки (Тернопільщина) Директором Будинку культури. Однак постійне невдоволення собою, невмолима жага пізнання вищої істини привели його у 1981 році до Загорської духовної семінарії.
1983 року – висвячений. З 1984 до 2004р. був настоятелем Церкви Преподобної
Параскеви у Вільшанику. З 1992 по 1997 рік служив у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі, а з 1998 до 2003 року – у церкві священномученика Йосафата у с. Бісковичі.
Під час конгресу теологів Європи у Любліні 11-15 серпня 1991р. одержав благословення від Папи Івана- Павла ІІ.
За свою плідну душпастирську працю 14 лютого 2000р. був нагороджений Владикою Юліаном Вороновським Хрестом з прикрасами.
А 13 липня 2003 р. у Дрогобичі під час архієрейської Святої Літургії з нагоди 10-річчя Самбірсько-Дрогобицької єпархії Блаженнійший Любомир Гузар нагородив о. Степана мітрою. На жаль, бачити свого душпастиря у мітрі вірні мали можливість тільки раз, 28 серпня 2003 р. у Самборі, в день храмового празника.
Важка хвороба обірвала його життя у квітучому віці.
Помер о. Степан Рисей 14 січня 2004 р. на 49 році життя.
На вічний спочинок провели його близько ста священиків з Самбірсько-Дрогобицької та сусідніх єпархій, родина, друзі та сотні вірних. Похорон очолив владика Юліан Вороновський.
Домовину з церкви Різдва Пресвятої Богородиці до місця поховання несли почергово отці, які прибули на похорон. Слова прощання виголосили о. Ярослав Грица УПЦ КП, мешканці села
Ясениця, майстри віршованого слова Любов Проць та Оксана Скварко.
22 лютого 2004 р., на 40-й день, у Народному домі Самбора відбувся вечір реквієм, організований літературно-мистецьким об’єднанням «Дністер». Перед присутніми виступили:
поетеса Любов Проць, син о. Степана Тарас, голова Самбірської «Просвіти» О. Сумарук.
Свої поезії, присвячені пам’яті о. Степана, читали О. Скварко, М.Костів,М.Козловський,
Г. Кульчицька, Ю. Крісман, М. Головецька, О. Бобак, Л. Ванін, Т. Зілінський. Орест Петречко виконав власну пісню на слова о. Степана «… не знаю, ким ти станеш, сину мій.»
25 лютого 2004 р. на сесії міської ради о. Степану Рисею ( посмертно) присвоєно звання почесного громадянина Самбора, а вулицю Лесі Українки – бічну названо його іменем.
Отець Степан – високий взірець українського священика-патріота. Без його духовного благословення не обходилася, мабуть, жодна значуща подія ні в Самборі, ні в районі.
Це – кілька десятків населених пунктів. Там душпастирю доводилося брати учась у посвяченні стрілецьких і повстанських могил, пам’ятних знаків, таблиць, капличок. Найрізноманітніші заходи у Самборі з нагоди пам’ятних дат, вечори у школах, зустрічі з молоддю. Тільки у 2000 році о. Степан взяв участь у близько 50 заходах, які проводилися в Самборі.
Особливо пам’ятним є день 5 листопада 1989 р., тоді в Самборі відбулося урочисте відкриття пам’ятникаТ.Г.Шевченку. Коли до мікрофона підійшов о. Степан Рисей, голосно пролунало: «Слава Ісусу Христу!» Мовлене священиком слово справило того дня на присутніх особливе враження.
Священик – поет. Прагнення знайти правду, мир, гармонію, виразити через вічні теми страждання людини та народу змусили о. Степана взятися за перо: «Читайте і, ласкаво прошу, не судити, бо римую не із-за якогось особливого таланту чи із-за болів і проблем мого народу, якому теж непереливки, як і мені, від вічних ворогів…»
Вперше у Львові його вірші надруковано у журналі «Дзвін» (1990 рік, №7). Вперше у Львові як читець власного вірша він виступив на могилі невинно убієнного композитора Володимира Івасюка перед багатотисячним людом. Друкувався у часописах»Радянська жінка» , №8, 1991р., «Патріархат», США, №1, 1991р., регулярно – у місцевій пресі.
1995 року у Львові, у видавництві « Основа», вийшла перша збірка його поезій « Панцир безсмертя».
На честь 2000-річчя Різдва Христового, в пам’ять про приїзд в Україну Папи Івана-Павла ІІ та 10-річчя незалежності України, присвятив другу збірку поезій «…Благослови збудити…», яка вийшла у видавництві «Сівач» 2001р.
Третьої своєї збірки «Ви переможете» о.Степан вже не побачив. Вона вийшла друком кілька днів після його смерті.
Ці три поетичні збірки, а також проповіді,виступи ,світлини,спогади про отця друзів та близьких людей, стараннями самбірської поетеси Оксани Скварко увійшли до книги творчості о.Степана Рисея «Символ вічного світла», яка була надрукована у видавництві «Коло» 2005 року. Її презентація та літературна композиція за творами поета відбулися 29 квітня 2007 року в народному домі м.Самбора. Організували свято члени товариства «Дністер», залучивши хор «Світанок»(Л.Мигалик), квартет з Дублян «Легіт»(І.Околович), солістів Ореста Петречка та Ярослава Надуличного. Зі споминами про о.Степана виступили його син –о.диякон Тарас, рідний брат Микола,о.Богдан Добрянський,о.Богдан Ванівський,поетеса Любов Проць,викладач Любов Горницька. Оксана Скварко подякувала всім,хто допоміг у розповсюдженні та виданні книжки. 3 червня 2007 рок відбулася подія, якій найбільше би радів о.Степан. Його син о.Тарас Рисей відслужив свою першу Святу Літургію у храмі Різдва Пресвятої Богородиці м.Самбора. А зараз він гідно наслідує свого батька,особливо багато уваги приділяє роботі з молоддю. Заповіт. Як я помру( хоч це не може бути)… Я б вас усіх у вічності просив, Щоб кожен з Вас не смів просьби забути: -Прошу молитви щирої. Я так Вас всіх любив. І дай Вам Боже за життя збагнути, Що я за Вас всіх Господа молив!!!
“Найбільше розчарування, що супроводжує мене ціле життя – це те, що ні один геній, митець не в силі змінити людство, вцілому, на краще. Це під силу тільки Богові. Тому в покорі прошу Небесного Отця бути хоч трішки помічником в цій, так нелегкій, але святій місії…”
отець Степан Рисей.